Що відомо про життя після кар’єри української зірки
У 1980-х його ім’я викликало повагу навіть серед гравців найкращих клубів СРСР. У 2000-х він тренував команди, які вперше принесли медалі незалежній Україні. А сьогодні — будує фундамент юнацького баскетболу. Андрій Подковиров — один із тих, хто не просто залишив слід на паркеті, а продовжив жити в грі. Що відомо про життя легенди після кар’єри? Де він сьогодні і чому його ім’я знову з’являється в заголовках?
Пік ігрової кар’єри — легенда “Строителя”
Народжений 1961 року в Дніпропетровську, Подковиров розпочав свій шлях у “Металі”, потім був “Спартак” із Ворошиловграда, а справжній злет стався в київському «Строителі». У сезоні 1989 року саме його триочкові стали вирішальними в єврокубкових матчах. У матчі Кубка Корача проти “Віта” (Канту) він виконав вісім точних дальніх. У фіналі чемпіонату СРСР проти “Жальгіріса” його перехоплення наприкінці гри — момент, який досі згадують ветерани.
Це був не просто талант. Це була ідеальна техніка, хладнокровність у ключові секунди і здатність змінити хід гри в один момент.
Тренерські подорожі і суперечливий авторитет
У 1990-х Подковиров розпочав тренерську кар’єру. Спершу — в оновленому “Київ-Баскеті”, потім — в «Денді-Баскет», з яким тричі здобував медалі. Далі були «ЦСКА-Рико», «Азовмаш», «Будівельник», польська «Енергія», клуби Кіпру, Греції, Росії. У 2004-му він входив до тренерського штабу збірної Європи на Матчі зірок Євроліги — рідкісний випадок в історії українського баскетболу.
Проте кар’єра не була лінійною. У багатьох клубах він не затримувався. Його стиль — авторитарний, непростий. Команди за ним або вигравали, або розпадалися. Його метод — прямота, яка часто породжувала конфлікти. Але він завжди залишав після себе структуру.
Конфлікт із Міхельсоном — реакція чи позиція
У 2024 році Подковиров публічно відповів тренеру Максиму Міхельсону після того, як той заявив, що лише гравці НБА можуть коментувати рівень баскетболу. Подковиров нагадав йому про роль президента ФБУ Михайла Бродського, з яким Міхельсон працював у «Мавпах»: «Краще молися на М.Ю. до кінця життя».
Ця репліка стала не лише емоційною відповіддю. Вона показала, як Подковиров сприймає авторитет у спорті: не через титули, а через систему. Через роки участі в розбудові українського баскетболу він не готовий мовчати, коли мова заходить про стандарти. Це не сварка — це боротьба за принципи.
Фокус на юнацькі збірні — проєкт, якого не було до нього
Із 2023 року Подковиров — один із кураторів проєкту U-14. Це довготривала система, що має виводити юних гравців з регіонів на національний рівень. Він відстоює підхід, у якому результат у 14–16 років не головне. Важлива системність: регулярні збори, етапність, фізична підготовка, тактичне мислення.
Результати вже є. U-18, сформована з випускників U-14, на чемпіонаті Європи 2024 року виграла дві гри в групі — уперше за кілька років. Це не сенсація, але показник стабільності. Сам Подковиров каже: «Ми будуємо структуру, яка працює не один рік. Уперше в нас є кістяк. Це і є перемога».
Життя після великого баскетболу — не тиша, а вплив
Хоча Андрій Подковиров більше не на передовій, він — у центрі процесу. Коментує події, працює з федерацією, спілкується з молоддю, розвиває локальні структури. Його досвід — це не лише матчі, а бачення: кого готувати, як, і для чого.
Він не з тих, хто працює «на спокій». Він не згасає. Його вплив не завжди зручний, але завжди відчутний. Для багатьох гравців він — учитель. Для деяких — критик. Але для баскетболу в Україні — він незамінна частина історії, яка ще не завершена.
About the Author
