Шестиденне азійське турне Манчестер Юнайтед мало стати красивим завершенням важкого сезону. Втім, поїздка до Куала-Лумпура й Гонконгу перетворилася на показовий приклад того, як комерційні інтереси здатні затьмарити спортивну логіку. За оцінками клубу, подорож принесла близько 10 мільйонів фунтів прибутку — гарантованих, незалежно від кількості проданих квитків. Але іміджеві втрати можуть виявитися значно серйознішими.
Ще до початку першого матчу було зрозуміло, що турне має мало спільного зі спортом. Ключові гравці, серед яких Онана, Магвайр і Далот, покинули тур ще до його завершення, вирушивши в Мумбаї на окремий рекламний захід. Інші, як Гарначо, виглядали відверто байдужими. Деякі футболісти помічені на вечірках одразу після прильоту. Польоти, шумні перельоти, повні клуби та неформальні тусовки — усе це більше нагадувало тур агенції розваг, а не футбольної команди топ-рівня.
Ситуацію ускладнив ганебний виступ проти збірної Південно-Східної Азії — команди без серйозних міжнародних здобутків. Поразка 0:1 спровокувала шквал освистувань на стадіоні, де зібралося понад 70 тисяч людей. Молоді гравці Обі та Хевен змогли трохи покращити загальний настрій у другому матчі, забивши у ворота Гонконгу, але навіть ця перемога (3:1) не змогла зняти гіркоту провалу. Особливо на фоні реакції фанатів: Гарначо, який пообіцяв віддати свою футболку капітану суперників, забув про неї й просто пішов у роздягальню — довелося втручатися персоналу.
Не минулося й без скандалу: Амад Діалло показав непристойний жест фанатові біля готелю, пізніше заявивши, що так відреагував на образи на адресу його матері. Водночас клуб чомусь організував парад по Куала-Лумпуру — після поразки, без трофеїв, без тріумфу. Ця хода виглядала настільки недоречно, що навіть вболівальники в регіоні, де ще недавно Ман Юнайтед був головним брендом, зустріли її без особливого ентузіазму.
Контраст із попередніми роками відчувався буквально у всьому. У 2009-му клуб привіз до Азії Руні, Гіггза, Оуена, і фанати влаштовували облоги готелів. Перший матч тоді зібрав 85 тисяч глядачів, а другий організували буквально за дві доби через теракт у Джакарті. Цього ж разу було багато порожніх місць, млява реакція, менше цікавості. І навіть офіційна статистика не на користь клубу: якщо раніше Юнайтед мав, за даними Kantar, близько 659 мільйонів фанів по всьому світу, то тепер, схоже, ця цифра далека від реальності.
Для головного тренера Рубена Аморіма ця поїздка стала жорстким уроком. Його команду освистали за 6600 км від дому, а сам він був змушений просити людей купувати квитки на матч у Гонконгу. Хоча він і зустрівся з прем’єр-міністром Малайзії, і заявив, що хоче повернутися «з трофеями», але цей вояж навряд чи запам’ятається йому як успішний дебют в амплуа наставника Ман Юнайтед. Поки команда все більше втрачає позиції на світовій арені, навіть у регіонах, де ще донедавна її сорочки вважались must-have, клуб ризикує остаточно перетворитися з гранда на ностальгійний бренд.
About the Author
