Сезон у Лізі конференцій для Челсі починався без особливого запалу — команда потрапила туди радше вимушено, ніж за власною ініціативою. Проте фінал у Вроцлаві змінив усе. У впевненому матчі проти «Реал Бетіс» лондонці здобули перемогу з рахунком 4:1, а реакція команди й уболівальників більше нагадувала тріумф у головному єврокубку. Цей титул став останнім елементом у континентальній колекції клубу — тепер Челсі має всі п’ять трофеїв УЄФА.
Історія цієї кампанії — це приклад того, як третій за рангом турнір може стати плацдармом для нового старту. Після важкого літа й нестабільного старту в серпні, коли Челсі ледь не вилетів у плей-оф із Серветтом, наставник Енцо Мареска дав чіткий вектор: єврокубок — не для експериментів, а для нової динаміки.
На груповому етапі лондонці проходили суперників без шансів — виграли всі матчі з різницею мінімум у два м’ячі. Особливою стала перемога 8:0 над «Ноа», яка стала найбільшою в історії Ліги конференцій. До чвертьфіналу Челсі підійшов уже з більш «дорослим» складом і стабільною тактикою.
Команда активно використовувала молодь — дебютували 8 академістів, зокрема 16-річний Реджі Волш. Але у вирішальних матчах Мареска довірив досвідченим — Палмер, Фернандес, Санчо, Джексон зробили різницю у фіналі.
Попри критику й іронію щодо статусу турніру, гравці Челсі святкували перемогу з усіма емоціями. Це був не формальний трофей — це був доказ, що навіть тимчасовий крок назад може стати початком підйому.
Цей тріумф — перший для клубу з 2022 року і, можливо, останній «другорядний» у їхній новій епосі. Тому що після цього успіху — Ліга чемпіонів і новий етап.
About the Author
